?

Log in

No account? Create an account

Книги января

Встретив пост в ленте фейсбука, в котором френднесса описывает книги, прочитанные за январь, я вдруг поймала себя на мысли, что у меня тоже достаточно насыщенно начался год с чтения, и уже в первую ленивую послепраздничную неделю января я прочла около 5 книг. И вот, уже в феврале, я смутно вспоминаю, что это было. Хочется ведь, чтобы что-то откладывалось в памяти.

Припомнив старый трюк, что книги (и фильмы, и что угодно, наверное) запоминаются лучше, если их кому-то пересказать или обрисовать хотя бы в общих чертах, я решила записывать свои ежемесячные или чуть более редкие книжные итоги и раздумья.

Читаю я, в основном, в приложении Букмейт, чуть реже бумажные книги, или иногда то, чего нет в букмейте, качаю или покупаю в других местах. Поэтому трэкать прочитанное удобно через Букмейт, особенно для людей с дырявой памятью, как у меня.

Итак, январьCollapse )

ноябрь

Сегодня пришли с К. на майдан вечером, не хотелось конечно идти, потому что страшно. Своих же чувств в том числе боялась. Страшно думать о будущем, куда приведет нас эта история, начавшаяся 21 ноября прошлого года. Но все же, идти и хотелось. Туда, где ты приходишь и встречаешь знакомые лица, пусть и пропавшие безвременно из твоей жизни, их радостно видеть. На майдане - ты дома, ты в тепле даже в мороз, среди своих людей, уже не так страшно, как в том году, но теперь только невыносимо больно.

Психика перестала реагировать на смерти после того, как убили Чернявского в Донецке на митинге за единую страну 13 марта. До этого психика, добитая расстрелами в январе и в феврале, находилась еще в шатком состоянии, в марте она приняла последнюю каплю. Я рыдала несколько часов подряд, когда узнала, что в Донецке убили человека на митинге. Спустя месяцы ни одна смерть на войне уже не трогала психику, душа не могла болеть еще сильнее, чем уже болела.

Когда в будний день ты проходишь в районе майдана, ни о чем не задумываешься, все хорошо. Но когда часть крещатика перекрыли, пришли люди (да, меньше чем могло прийти, но я всех кто не пришел, понимаю), было ощущение всеобщей "туги" (забыла слово как это по-русски). Было ощущение, что ты пришел на кладбище. Прощаться со всеми, кого убили прошлой зимой. Тарас Чубай спел пару песен, какие-то люди выступали со сцены, но это неважно, это фон, навевание, пиар, никому это ненужно. Даже если бы там не было сцены, люди бы общались между собой, и это было бы лучше. Важно то, что чувствовали те, кто пришел снова, важно все, что мы пережили тогда, и сегодня мы хотим это вспомнить, и хотим это помнить всегда.

Этот ноябрь очень трудный, он труднее, чем прошлый. Но если мы пережили прошлый, нет причин сдаваться.

П.С. Очень больно насчет тех людей (из моего окружения или круга общения правильнее сказать), кто ничего не понял, что произошло в стране, в каждом из нас. Для которых все как обычно.
був лютий місяць 11 року, було дуже холодно, саме як зараз, була ожеледь, здувало вітром людей й бурулі, все, як зараз. тіки в іншому місті, в інший час. й був прекрасний концерт атмасфери в той холодний зимовий вечір в кашмарній холодній залі лялькового театру. пам*ятаю покликала людину на концерт, з якою вже пів-року не спілкуюся, ще дивуюся чого я з собою взяла саме ту людину, дивина.
пам*ятаю зустріли Катю в фойє, а ми ще тоді були ледве знайомі, тобто 2-3 рази тіки бачилися. я одразу подумала, о, Катя шарить, раз вона на атмасферу ходить.
і раптом я включила сьогодні музику й згадала кожну думку, що думалася в той лютий, весь свій стан, яким жила тоді, він просто взяв й через музику передався мені такими живими спогадами.
нічого краще за музику, навіть світлини, не змогли б передати так швидко й живо якісь переживання або спогади.
а ще завдячуючи цим спогадам на хвильку відчула себе майже на два роки молодшою, тою, якою була тоді.
хороший був час тоді, були хороші люди, були ті, що виявилися не дуже такими людьми й вони відпали кудись, а деякі лишилися.. і приємно згадати той час, такі най-най моменти були..
да, жодної конкретики )

вот оно любимое

літо прийшло!

с жарой, мошками и мухами, сквозняками, больным горлом от кондиционера и мороженого


не ешьте много мороженого и не сидите под кондиционерами!
В останнє море я бачила в лютому, воно було змерзле і люди ходили по ньому пішки) отаке (то азовське, маріуполь)





а тепер за півтора тижня я матиму змогу вже купатися в ньому, ну не саме в ньому, а чорному вже!
найближчі дні (трохи більше за тиждень) — тільки гори, сонце, небо, вітер. ну й море, звісно.

ездили тут в харьков

а там, всякое, разное, красота.
фотографировал Рома. на какую-то гоу-про камеру для экстремальных съемок, других камер не было просто)

фоточкиCollapse )

Tags:

решила запостить все-таки, на память.

собрались однажды журналисты и другие сочувствующие люди и решили они сделать журнал за 24 часа.
Вышло вот что:



и короткий фильм об этом



Репортаж с фоточками — как это было

дихати

не треба було підводитися у неділю о восьмій, не треба.. мені досі здається, що я ще сплю. все якесь змазане і нечітке, всьо, що сьогодні відбувається.

прийшла на інтенсивний розмовний практикум з англійської й дві з хвостиком години переконувала своїх опонентів, чому я за, а не проти одностатевих шлюбів, ну тема така трапилася раптово. мені навіть здалося на секунду, що я на якихось дебатах : ) переконувала так, аж задихалася від своїх переконань) на щастя, я запізнювалася по справах, й вільна була покинути цю безкінечну розмову про геїв, лесбіянок та їхні права.

в неділю в місті не дочекатися трамваю, тобто взагалі, 20 хвилин, 30.. можна стояти і все... збити всі свої плани... а краще за все, забити на все та ходити пішки.

нічого не можу поробити зі своїм сприйняттям часу. мені весь час здається, що встигаю скрізь, а насправді я весь час запізнююсь, біжу, задихаюся від цього, задихаюся від того, що не вкладаюся в час.

вдень вітерець дмхнув так по-весняному, і хотілося дихати на повні груди, а ввечері міленький сніг в світлі ліхтарів потихеньку сипав на відкрите волосся, й вологе повітря я теж жадібно хапала ротом.
завтра знову -10 обіцяють. й пофіг — повітря вже свіже, незимове.

пишуться плани на тиждень й одночасно пишуться плани аж на червень. люблю планувати, що зі мною поробиш..

п.с. всі ці новини про вибори читаються (у френдфідівськії стрічці особливо — там де з перших вуст все) як якийсь утопічний роман. в цьому світі щось дуже сильно не так.

Tags:

привіт із літа

ага, дуже дивно, що тут взимку роблять літні світлини? все дуже просто, Льоша, що фотографував ще в серпні, доклацав плівку тіки взимку і віддав мені сканувати знімки тіки цього тижня. але то нічого, як ніколи класно згадати літо, коли надворі такий дубак..

+ще декількаCollapse )

Tags:

нелюбов та деякий страх до чогось, що рухається, почалася давно і в різних проявах.
ліфтофобія — моя давнішня слабкість, і можливо, саме її можна назвати саме фобією в повному сенсі цього слова. мені просто трусило від страху, коли мені приходилося користуватися ліфтом, й зрозуміло, я намагалася якомога рідше ним користуватися. мені легше було сходити на 8-й поверх й назад, чим пережити 30 секунд страху.
дискомфорт поїздок у маршрутках теж деякий час давав про себе знати. по-перше, одного разу я потрапила в невеличку дтп, внаслідок якої в мене залишився здоровенний такий фінгал під глазом (дівчина, що стояла поруч, влетіла кулаком в око в мене сидячу, коли водій різко заґальмував та врізався в інший транспортний засіб). на щастя аварія була несерйозна, й ніхто не постраждав, але після цього я довго не могла оговтатися й спокійно пересуватися уим популярним міським транспортом. крім цього, щоразу довгий період часу в маршрутках я відчувала дикий дискомфорт, коли треба було оголошувати свою зупинку. починаючи з того дня, коли я почала користуватися цим транспортом (а це був 8-й клас школи, коли мені треба було щодня діставатися школи й додому маршруткою), це був для мене суцільний ад. через раз водій не чув мій голос, коли я замовляла зупинку, й крім цього існував якийсь психологічний бар*єр чи що, мені просто дико неприємно було з цими промовляннями зупинок.. потім все якось минуло.
далі, з страхів, що мене переслідували — це дискомфорт поїздок у таксі. звичайна, здавалося б, річ. зручно, швидко і все таке. ні, не маю нічого проти таксі. але, знов, декілька випадків, які засіли певно дуже сильно у підсвідомості (а як ще пояснити це), були випадки коли водії починали кричати на мене, через те, що я намагалася пояснити дорогу; виявлялося, що вони самі добре її знають, й ніби я їх вважаю зовсім дурнями. добре, іншого разу я сиділа й мовчала, тоді водій починав кричати на мене через те, що я не підказую дорогу, типу, він тут не місцевий, і не повинен знати всі двори та вулички. також дискомфорт починався через те, що таксі десь раз-через-раз запізнюються й приїздять не за той час, що обіцяють, з цим — нерви через запізнення на зустрічі, або гірше того — на потяги чи автобуси. загалом, радості від них — ну мінімум, одні дискомфорти й стреси.
нещодавня моя фобія, яка дуже швидко припинилася (бо я звикла) — це ходити темними зимовими вуличками незнайомим районом. щойно переїхавши в новий район, кожна тінь і кожне дерево здавалися мені страшними у вечірний час. п*яні чуваки, що блукали вуличками теж не вселяли радості й сміливості в мене. кожного вечора, йдучи з роботи незнайомими дворами, я переживала 10 хвилинний стрес, кожного разу до мене зверталися якісь незнайомці з питаннями про найближчий алко-магазин, або ще щось. я лякалася, але кожного разу йдучи цими страшними темними вуличками, знала, що все буде ок, і пофіг мені на цих страшних дядечок.
вчера был отличный концерт

вот какая красота



автор demkovd
спасибо за ссылку pierwszy


забрать тут

за окном льет этот ужасный дождь, который так некстати, льет и днем и ночью, совсем не спала из-за него.
пойду гулять под этим дождем, чтобы хоть как-то взбодриться.

Tags:

пост имени нытья

у меня пропала всякая мотивация ходить на работу, я еле дотягиваю неделю до отпуска, срочно необходимо сменить картинку перед глазами, срочно выгулять свой организм.
у меня пропало вдохновение, месяца два назад еще правда пропало. мало что радует, мало что удивляет. я не влюблена, а обычно от этого вдохновение хорошо приходит.
дни тянутся как вишневый кисель, который я пью каждый день, эти кисельные дни орадоствляют (о какое слово!) хорошие и веселые люди, которые вокруг, и видимо, это единственное ради чего стоит попытаться не жить на автомате.
стыдно признаваться конечно, но как-то все, что я делаю, мне приходится себя заставлять себя делать. инициативности от души - почти ноль. идиотизм какой-то, со мной такое редко.
в прошлом году было клевое начало сентября, а в этом сентябре, я то и дело, что ною. аж противно.
ну ладно, не каждому же году быть хорошим. спихивать все на осень и депрессии - глупо, я же знаю что проблемы у меня в голове, а не в осени. ну вот, будем заниматься головой.

p.s. отдельное спасибо настойке элеутерококка, только я начала ее пить, как вернулась бодрость и по вечерам не хочется отчаянно спать. наверное меня спасет только она, ну может еще хорошие добрые фильмы, где много нью-йорка. аминь.

Tags:

Latest Month

February 2018
S M T W T F S
    123
45678910
11121314151617
18192021222324
25262728   

Syndicate

RSS Atom
Powered by LiveJournal.com
Designed by Tiffany Chow